Описуючи епоху Івана Грозного, вникаючи в усі жахи того часу, не можна позбутися обурення не стільки від думки, що міг існувати Іван IV, скільки від того, що могло існувати таке суспільство, яке дивилося на нього без обурення. Саме тому одні з найжахливіших злодіянь опричнини, зображені в книзі з максимальною історичною достовірністю, адже варто згадати слова одного з бунінських персонажів, які якнайкраще підходять до подій у книзі: «За старих часів… все страшно було».

Сурова зима 1 року. Опричне військо, на чолі якого сам цар Іван Васильович, виступає в похід на новгородську землю. Цар, якого більше бояться і шанують, ніж люблять, впевнений у зраді, що готується, і сповнений рішучості її припинити. Методи його люті і жорстокі. Пощади немає нікому — ні випадковим зустрічним, ні монастирям, ні селам, ні великим містам. Всюди за військом у чорних шатах лише кров на снігу та сліди згарищ.