У монографії на основі архівних документів, опублікованих джерел, радянської, пострадянської та зарубіжної історіографії реконструюються інституційні та організаційно-правові аспекти, обсяги та географія, форми та особливості радянського виїзного (закордонного) туризму 1955–1991 років. Неоінституційний підхід дозволив авторам показати залежність цих параметрів і тіньових практик радянських туристів за кордоном від основоположних принципів – базових у діяльності туристських організацій, відповідальних за відправку громадян СРСР у закордонні тури, а також розглянути політико-ідеологічну складову цих поїздок у контексті холодної війни. фахівців у галузі історії туризму та міжнародних відносин, викладачів, аспірантів, студентів та всіх, хто цікавиться радянською історією.