«До ремонту у мене в передпокої стояло величезне товсте дзеркало, у висоту більше двох з половиною метрів і десь півтора метра завширшки. Дзеркало це я не любив. Не знаю чому не любив. Напевно, мені здавалося, що в ньому досі відображається моє дитяче ліжечко, що стоїть поряд з піаніно. Коли я причісувався перед дзеркалом або розглядав сиве волосся, що з'являється в вусах, я помічав те ліжечко краєм ока, і мене це дратувало. Я вже виріс, уже встиг потовстіти кілька разів і схуднути назад, я вже був одружений, розлучився і одружився вдруге чи втретє. Я встиг стати самим собою, яким я себе знаю, а ліжечко все ніяк не хотіло з дзеркала зникати…»