«Тепер, влаштувавшись на поверхні, я задовольняюся двома координатами, що визначають моє місцезнаходження, – широтою та довготою. Не змінює ситуації навіть те, що орендовану мною двояка відокремлює від густо засіяного бурим реагентом асфальту цілих двадцять два з половиною метри. Птахи літають вище. Я забув, у якому боці над обрієм звичайний у цей час року Оріон і як називається крайня справа зірка в його поясі. Небо тут нагадує стелю, пофарбовану погано розмішаною сумішшю білої та сірої фарб, між мазками якої іноді миготять блакитні плями, але їх одразу замазує опадами. Напевно, саме тому початок мій, що стався значно східніше і трохи південніше, асоціюється у мене з третьою, геть-чисто забутою координатою видимого простору: високим, чистим, що йде в ультрафіолет – іншим – небом…»