Думка про те, навіщо весь цей світ, не дає мені спокою, вона як скалка, яку можна видалити тільки хірургічним шляхом, але звернутися до лікаря страшно, і ось я ношу цю скалку в собі, ношу і терплю її, сподіваючись, що вона вилізе з мене сама. У моєму випадку сподіватися — це, мабуть, те саме, як сподіватися на те, що той, хто кричить про допомогу і не вміє плавати, потопає самостійно, випливе з виру гірської річки. І щоб заспокоїтися, зрозуміти і прийняти цю думку своїм розумом і донести цю інформацію до себе — до духу і самостійно витягти цю скалку, я спробую врятувати потопаючого. Містить нецензурну лайку.