Це мої записники, які я почав вести під час служби в армії, а точніше, на Тихоокеанському флоті. Сорок років каталися вони зі мною містами та весями, я майже нікому їх не показував, продовжуючи записувати «для пам'яті» те, що мені здавалося цікавим, і ставився до них як до робочого інструменту. Що ж до моїх флотських щоденників, взагалі не розумію чому я свого часу їх не знищив. Звісно, вони не містили секретних відомостей. Але той, хто жив у радянські часи, може уявити, куди б покотилися мої мрії про режисуру, трапися це записки на очі якомусь дядечку зі Старої площі чи тітоньці з парткому «Мосфільму». Тому й ховав щоденники всі ці роки. Але пройшов час. І з такою швидкістю, таким калейдоскопічним вихором змінився ландшафт зовнішнього і внутрішнього нашого життя, що мені здалося ці записи, зроблені то олівцем, то авторучкою, то в одному кінці країни, то в іншому, стають певним документом усвідомлення часу, історії, людини.