Це «книга ексцесів». Тобто чудес. Тому що ексцес — це і є диво, яке тільки дивним чином позбавлене традиційної основи чудового — Вищої волі. Бо Бога, який не може бути засвідчений, звісно, не існує. (Втім, тут теж не все так просто, бо автор, подібно до Канта, за булгаковським Воландом, відкинувши традиційні докази, висунув своє. Але ми з вами поки що про це нічого не знаємо.) Отже, ексцес — безосновне диво — у якого і для якого немає підстав. Це невільне диво, буквально. На яке немає Волі, а є потурання. Дещо блазенське припущення якоїсь вищої інстанції, яка іноді допускає чудеса-ексцеси. Тому що їй самій, цій інстанції, так цікавіше. Тому що вона не існує, але може нудьгувати, відчувати інтерес, допускати чудеса-випадковості-ексцеси, ставити загадки, а головне — дивитися та стежити. Ось ця тема тут одна з центральних — невідомо чий погляд, подібний до прицілу, і який відчуває людина не меншою мірою, ніж макак, що поїдає банан.