— Це мій подарунок, Даміре. На честь нашої угоди. — Мені чужі підстилки не потрібні,— від мелодійного голосу невідомого чоловіка все всередині стискається від страху. — А вона не підстилка,— відповідає перший. - Дівчинка ще. Недоторкана. Очі незнайомця спалахують недобрим хижим блиском. — Сам її виховаєш, буде шовкова,— продовжує мій старий господар. — Я знаю, у тебе є свої методи. Мене подарували тому, кого я ніколи не бачила. Знала лише його жахливо погану славу, що темним шлейфом слідує за ним по п'ятах. "Кат". Так усі його називають. Небезпечний. Жорстокий. Безжальний. Демон у вигляді людини. Він забере моє тіло… і душу теж. Містить нецензурну лайку.