Це не мемуари, а справді розмова із померлим чоловіком. Віра Тулякова цією розмовою «спочатку рятувалася від горя, а потім він став для неї таємною справою життя» (Андрій Дмитрієв). Вона залишилася без Назима, коли їй ледве виповнилося тридцять, попереду було ціле життя, але головне в цьому житті вже сталося – на всі подальші її події лягло відбите світло щасливої спільної долі з великим Назимом Хікметом. Віра не просто переказує думки Хікмет - вона дивиться на світ його очима. І тому такими несподіваними, парадоксальними, а часом і жахливими постають багато речей, які здавалися в нашій країні звичними та звичайними. І по-новому, по-різному розкриваються люди, які оточували Хікмета – Симонов, Фадєєв, Зощенко, Сміляков, Свєтлов, Шостакович, уся літературна, художня, театральна та політична «тусовка», як сказали б сьогодні.