Мене звуть Саша Ємельянова, я живу у маленькому містечку Нижньо-Вовчанську. Цього року я закінчила школу, але замість університетської лави потрапила на закриту базу як заручницю. На цьому клаптику землі за бетонним парканом один закон — слово боса. Великого, грізного, зі шрамом через все обличчя. Такого високого та широкоплечого… Так, стоп. Стокгольмський синдром – для жителів ситої Швеції. Нижньо-Вовчанський синдром має бути ближчим до старозавітного: «Око за око, зуб за зуб».