Іноді мене жартома чи всерйоз запитують: чи є життя після смерті? Іноді я відповідаю. Адже хоч би якими царями природи ми вважали себе, вмирати страшно. І дуже хочеться піти, знаючи, що там, за межею, теж «зелені пагорби» та сліпуче сонце. Мені здається, я пам'ятаю інші світи, там, після смерті. Пам'ятаю, як промені сонця падають у пилюку. І сліди копит. І ще я пам'ятаю, як купаю коня. Але все це дуже далеко, у світі, де є Вершники…