Поезія Андрія Коровенкова чимось схожа на сатиричну лірику Володимира Висоцького – хвацько висміює моральні та соціальні потворності. Вона не позбавлена і ноток самоіронії, тверезого почуття власної недосконалості та розуміння тимчасової обмеженості особистого буття у цьому світі. Що цікаво, світи в цих віршах задерикувато поєднуються: важко зрозуміти, де «той світ», а де «цей». будь-якої смертної людини, потенційно завершеної. Завдання ж поета, з яким намагається впоратися Андрій Коровенков, у подоланні цих темпоральних і територіальних кордонів, сподіваючись навіть повернутися «з того світу». Це не дивно, адже автор народжений Надією та з надією…