Робота відомого російського історика християнської церкви давно стала класичною, хоч і залишалася маловідомою широкому колу читачів. Її відрізняє глибоке проникнення у суть історичного розвитку церкви зі складною та суперечливою динамікою становлення догматики, структури організації, канонічних правил, літургіки та таємничої практики. Автор на історичному, лінгвістичному і теологічному матеріалі розкриває складність і невичерпність святоотцівської спадщини перших десяти століть (до схизми 1054 р.) церковної історії, коли були закладені основи церковності, що визначає життя християнства і в наші дні. закінчив Київську Духовну Академію та згодом підтримував постійні зв'язки з університетами Заходу. Він був професором у Києві, пізніше — в Софії, де читав лекції з догматики та, особливо, з церковної історії. Пропонована тут книга є узагальнюючою працею, яку він сам припускав ще раз переглянути і видати. Кончина, яка спіткала його в Софії в 1931 р., завадила йому здійснити останню обробку цієї праці, яка в скороченому виданні з'явилася в Софії в 1937 р.