У 1958 році, в Буенос-Айресі, коштом автора, не відомого в літературному світі, вийшов тиражем у тисячу примірників історичний роман «Ярлик великого хана», що оповідає про жорстокі міжусобиці російських князів у пору татаро-монгольського ярма, жертвою яких став молодий князь Василь Карачевський. Втім, небагато з читачів, переважно земляків, могли згадати, що Каратеєв уже друкувався як нарис і випустив документальні книги про долю російських емігрантів на Балканах і в Південній Америці. Аргентина (зауважимо, як і весь субконтинент) вважалася, і, мабуть, небезпідставно, якоюсь культурною провінцією російського зарубіжжя. Хоча в результаті Другої світової війни, принаймні дві хвилі повторної еміграції — з Китаю та Балкан (з їхніми центрами в Харбіні та Белграді) — виплеснулися широко, від Австралії до Південної Америки, літературними столицями, як і раніше, залишалися російський Париж (правда, помітно ослаблий) і російський Нью-Йорк (що багато в чому посилився за його рахунок). Тому дивною була поява в далекому Буенос-Айресі роману М. Каратеєва, який викликав захоплені відгуки критики та читачів у тих російських діаспорах, куди він міг потрапити за скромності тиражу…