«З ранку пішов постригатися. Поки йшов, настав вечір. Так було небажання. Але Червоний сказав, що на медкомісії стрижку зацінять. Військові люблять, коли ти лисий. Може, мені ще форму заздалегідь прикупити? Щоб взагалі від радості розплакалися. Такий клювання воїн прийшов. Давайте візьмемо його в генерали. Або, навпаки, одразу звільнимо в запас. Коротше, сів постригатися. А там, в цій перукарні, у них ні кондиціонера, ніфіга. Духота, якимось одеколоном смердить, і пух цей клаптями по всій підлозі. Загалом, сиджу, чхаю, чекаю, коли Собянин заб'є на свої пробки, почне з тополями боротися, всю плісняву переїли. А перукарка мені каже – ви би перестали чхати, а то я вам вухо відріжу…»