«Дивно і цікаво було йому бачити за кілометр від переднього краю і жінку, і корову. Але жінка мовчала, і у всій її постаті були виражені покірність і безнадійність, цей солдат, що казна-звідки взявся, годував коней її сіном, яке вона економила як хліб. <…> Він чув, як хрустіли сіном коні, а бачив згорблену постать матері й обмерзлу корову, біля якої не було ні клаптика сіна. Завтра чи післязавтра він буде далеко від цього села, а жінка з дівчинкою та голодною коровою залишаться тут, на порожньому дворі».

У переробленому вигляді розповідь увійшла до п'ятої частини роману «Людина».