«Щаповалівський сход хвилюється... Розпалені крики, що наповнюють задушливу збірну хату, все ростуть і зливаються в завзятий гул. Навіть бородаті старі люди, що завжди мовчали, тепер тиснуться щільною стіною до столу, протискаються вперед плечима і ліктями і з надсадою, йдучи всім своїм нутром у кожне слово, кричать:— Нема чого виділяти!.. На що йому земля?.. Все одно — орати сам не стане, а Ігошину продасть!..»