В основі роману "Казки Золотого віку" - життя Лермонтова, миттєве і яскраве, як спалах блискавки, воно відтворюється в поетиці класичної прози всіх часів і народів, з вплетенням віршів у розповідь, що може бути лише формальним прийомом, якби не герой, який мислить не інакше, як віршами, саме через них він сам з'явиться перед нами, як у житті, ним же пророчо вгаданою та створеною. Оскільки в межах цієї короткої історичної миті ми бачимо Пушкіна, Михайла Глінку, Карла Брюллова та імператора Миколи I, який свідомо чи мимоволі вплинув на долі найперших геніїв поезії, музики та живопису, і вони тут з'являться, з мелодіями романсів, які вперше зазвучали тоді балами та маскарадами, фарби яких і досі сяють на полотнах художника. При цьому життєпис відомих історичних особистостей перетворюється ніби на чисту вигадку, на роман про дивовижне, про химерні мінливості долі людської та буття, що легко розгорнути у сценарій для серіалу.