Григорій Бакланов відомий насамперед своєю «військовою прозою». Офіцер - фронтовик, він створив твори, що посіли чільне місце в російській літературі другої половини нашого століття. Початок його письменницького шляху припав на післявоєнну пору найжорстокішого ідеологічного терору — боротьби із Зощенком та Ахматовою, із «безрідними космополітами». Перші повісті Бакланова — «П'ядь землі», «Мертві сором не мають», роман «Липень 41 року» викликали запеклі нападки. Але письменник витримав хулу, залишившись вірним своїм загиблим товаришам, "навіки дев'ятнадцятирічним" (так називалася його наступна повість). У книзі спогадів Г. Бакланов не стільки пише про своє життя, скільки осмислює події XX століття, свідком і учасником яких йому довелося бути, а також розповідає про видатних діячів культури — А. Твардовського, К. Паустовського, Ю. Трифонова, В. Лакшина. , Ю. Любимова, М. Хуцієва.