«… – Подивися, як зовсім особливо, по-осінньому світять вікна вдома. Буду живий, вічно пам'ятатиму цей вечір ... Я подивилася, і він обійняв мене в моїй швейцарській накидці. Я відвела від обличчя пухову хустку, трохи відхилила голову, щоб він поцілував мене. Поцілувавши, він подивився мені в обличчя. – Як блищать очі, – сказав він. - Тобі не холодно? …»