Чи є в ігрових блуканнях проклятим німецьким замком у віртуальному 1943 році хоч крапля правди? Хто й навіщо викладає на загальний огляд гримучу суміш із забутих історичних фактів та втрачених нацистських міфів? Невже розробники ігор намагаються передати потаємне послання? І чому підказки даються в такому вигляді, в якому вони можуть складатися в логічні ланцюжки лише у свідомості справжнього геймера? Що буде, якщо юніта викине нашу реальність? Чи байти інформації зможуть усвідомити себе особистістю? Що вимагатиме комп'ютер натомість за пожвавлення легендарного рубаки шутера? Ототожнюючи себе з героями ігор, чи не риємо ми тим самим могилу власної цивілізації? Нитка фантастичних подій другого кола пекла «Вельтаншаунга» веде вже двох бійців через туман непізнаного, над кромкою якого північний вітер, що летить із забутих попелиць, розвиває прапори. Темрява розростається. Назви голів цього левела – цитати з пісень гурту «Сплін».