У п'єсі В'ячеслава Дурненкова «Три дії за чотирма картинами» (2003) розгорнуто метафору трагедії творчого безсилля художника. Сюжет, заснований на чотирьох картинах, що ожили, нібито близького до передвижників самарського художника Брашинського об'єднує герой п'єси Микола, молодий петербурзький літератор. Він глибоко незадоволений тим, що виходить у нього з-під пера, тож у фіналі залишає столицю. Аркадій, його приятель і критик, влаштовує на його квартирі сходку «дуже анархічного вигляду», на кшталт сходок чи то нігілістів 1860-х, чи то соціалістів 1890-х...Так, проносячись галопом по епохах, демонструючи, що «зараз» (те, що відбувається у п'єсі) означає «завжди» ( відбувалося у різні епохи і продовжується сьогодні), Дурненков вписує у свій споконвічний сюжет катастрофи мотив мистецтва як терору. У драматургії Дурненкова все, що відбувалося вчора, відбувається зараз, а те, що відбувається, вже відбувалося вчора. Все, що відбувалося і відбувається, – найімовірніший сценарій на майбутнє, але знання про нього все ж таки недоступне і перебуває у темряві.