Рученик – личинка мотиля, живе тільки в чистій воді, і клювання на нього знатне. Але його довкілля так загадили, що тепер легше знайти мадагаскарського таргана, ніж його. Ось і людина, раптом схаменувшись, виявляє, що розщеплюється його культурний шар. На стадії розпаду проявляється дедалі більше аномалій. Можливо, у фантасмагорії метаморфоз, що супроводжують цей процес, людина опинилась на межі виду, що зникає? «...Люди, як щури, щось відчувають і... змінюються. Готуються до чогось чи просто так їм жити легше?». Дурненківські герої-чудики, мабуть, намагаються чи втримати колишній, чи створити новий образ homo sapiens, який кудись таємниче вислизає. Реалії минулого, теперішнього і навіть потойбічного химерно переплітаються, хоч і здаються нічим не пов'язаними у розрізнених сценах п'єс, несподівано різких витках фабули та хитромудрих фіналах. І у всьому – приваблива недомовленість і незмінна, приховано мерехтлива ліричність авторів.