Будинок старого, як корабель, пливе на каламутних хвилях житейського моря, він наповнений самотністю, снами та спогадами. Промінь пам'яті постарілого господаря висвічує яскраві епізоди минулого, грає таємничими вітражами спорожнілого храму колись живої, але душі, що поступово мертвіла. Слабкий промінь люто кидається у пошуках головного сенсу прожитого життя. Поступово перед тихою та смиренною душею відкривається причетність до чогось незмірно більшого, ніж те, що було колись «я», і, беручи в себе світ, старий приникає до спільного потоку умиротворюючого благодатного світла…