Багато хто вважав Пікассо егоїстом, скупим, потайливим, називали самозванцем і губителем живопису. Вони гнівно виступали проти тих, хто втративши критичне чуття, звів художника на п'єдестал і схилявся перед ним. Всі вони мали рацію і одночасно помилялися, тому що насправді було кілька Пікассо, навіть занадто багато Пікассо ... У ньому дивним чином поєднувалися доброта і щедрість з жорстокістю і скупістю, зухвалість маскувала сором'язливість, бунтарський дух протистояв консерватизму, а впевнена в собі людина боролася Ще більше вражає, що цей справжній сатир міг перевтілюватися в ніжного закоханого. Книга Анрі Жиделя більш докладно знайомить читачів з юністю Пікассо, тоді як інші дослідники часто приділяли особливу увагу лише періоду розквіту його таланту. Автор розповідає про долю жінок, яких любив метр; знайомить нас із Женев'євою Лапорт, яка описала Пікассо зовсім не схожим на того, яким уявляли його інші кохані. Настав час глянути на Пабло Пікассо дещо по-іншому…