У книзі зроблено спробу розглянути кіно в контексті трансформацій культури XX століття. Констатуючи в минулому столітті перехідний процес на рівні культури, автор намагається вписати в нього кіно. Перехідна ситуація означає згасання культури, що виникла в епоху пізнього Середньовіччя, і народження альтернативної, спрямованої на майбутнє культури. В силу цього естетичний досвід нового, технічного мистецтва, що виникло на початку XX століття, виявляється амбівалентним. Виступаючи засобом масової комунікації, кіно функціонує як засіб культури чуттєвого типу, що відповідає гедоністично налаштованому масовому глядачеві. Разом з тим, за новою культурою, що народжується, кіно починає культивувати таку характерну для Середньовіччя надчуттєву стихію. Остання тенденція проявляється в активності у кінематографічному мисленні міфу та архетипу, що мають у тому числі релігійну основу. Незважаючи на процеси дехристиянізації і секуляризації, що розгортаються в другій половині XX століття, — як у західному, так і у вітчизняному кіно, — до життя викликається естетика, співвідносна з альтернативною культурою. Але така естетика не є абсолютно новою. Насправді відбувається трансформація естетики, що тривалий час виходила з арістотелівського дискурсу, в естетику платонізму. У властивій вітчизняному кіно активності архетипічного мислення автор намагається виявити візантійський комплекс, що дозволяє продемонструвати платонівську сутність кіноестетики.

Книга призначена для мистецтвознавців, культурологів, соціологів, філософів та істориків.