На рубежі 1962/1963гг. СРСР на невизначений термін відклав проекти укладання німецького мирного договору та перетворення Західного Берліна на «вільне місто». Влітку 1964 року радянська дипломатія остаточно перейшла від ідеї «вільного міста» до концепції «самостійної політичної одиниці» Західний Берлін. Тепер вістря радянської політики було спрямоване не проти позицій США, Англії та Франції у Західному Берліні, а проти федеральної присутності у цьому місті. Після приходу до влади в СРСР керівництва Л. І. Брежнєва радянська політика в питанні про Західний Берлін деякий час залишалася такою ж, як і під час «пізнього Хрущова». Радянський Союз продовжував наполягати на тому, що Західний Берлін є «самостійною політичною одиницею». На початку 1969 р. вибухнула «третя берлінская криза», під час якої СРСР уникав кроків, які могли б призвести до небезпечного загострення обстановки. Крім того, радянська дипломатія шукала можливості підтримати соціал-демократів на чолі з В.Брандтом напередодні виборів до бундестагу у вересні 1969 р. 10 липня 1969 р. СРСР заявив про готовність до обміну думками із західними державами з питань, що стосуються Західного Берліна. Це стало початком перелому у західноберлінському питанні.