Юрій Гальперін, один із найцікавіших російських прозаїків другої половини XX століття, майже не відомий у Росії. Три головні його речі — «Граємо блюз», «Міст через Лету» та «Російський варіант» — не могли бути опубліковані в Радянській Росії. Широкому читачеві на батьківщині вони стали доступними лише в середині дев'яностих, однак потонули в потоці «повернутої літератури». Це, звичайно, несправедливо. За словами Андрія Бітова, «Гальперін тяжіє до тієї культурної гілки, яка щеплена до стовбура російської літератури Набоковим». Справді, іронічна, стильна, розумна проза Гальперіна можна порівняти за чистотою та майстерністю з набоківською; проте, з однією відмінністю: проза Гальперіна тепліша і людяніша, вона звернена насамперед до живої та безпосередньої емоції читача.