Президентські вибори, що відбулися в червні-липні поточного, 1996 року, очистили політичну арену країни від безлічі партій і лідерів, які висловлювали окремі, приватні інтереси. Очистилася й інформаційна атмосфера, - у ній чітко окреслилися головні протиборчі сили. З одного боку, об'єднані лібералізмом олігархічні клани як головні замовники політики режиму диктатури комерційного космополітизму, які вже й не приховують, що, здійснюючи нероздільне вплив на владу, грабують Росію, руйнують її державність, живуть за правилом: після нас хоч потоп. А з іншого боку, очолювані комуністами народно-патріотичні сили, які не мають майбутнього. За таких обставин стає очевидною необхідність третьої політичної сили, яка заперечує диктатуру комерційного космополітизму та має історичну перспективу. Зростає кількість стурбованих пошуками нової концепції буття країни, які бачать третю політичну силу у революційному російському націоналізмі. Інші, хто кидається між цими трьома силами, намагаючись примирити їх, підштовхнути до компромісів створенням нових партій і груп усередині чинної Конституції, що гвалтується навіть такими, що породили її владу режимами, приречені на презирство у всіх трьох ворожих таборах. І російський націоналізм не має іншого шляху до влади, окрім як через нещадне придушення кланів опори нинішнього режиму, кланів політично бездарних, безпринципних, які не мають жодної серйозної соціальної підтримки у величезних продуктивних регіонах, але жорстоких, підступних, цинічних, вкрай досвідчених в інтриганстві прихованих механізмів іноземної підтримки За цю підтримку вони готові перетворити Росію на колоніальний придаток промислового Заходу і доводять це місяць за місяцем, рік у рік. Вони бояться лише загострення загальнодержавної кризи та соціального вибуху більшості населення країни. Тоді як російський націоналізм наповнюється енергією від передчуття соціальної бурі та від готовності повернути її у напрямку соціальної революції, революції Національної, яка дозволить встановити військово-політичну диктатуру промислового інтересу, необхідну для розвитку промислового капіталізму.