Книга Воліна «Невідома революція» — найзначніша анархістська історія Російської революції з усіх, що публікувалися будь-коли різними мовами. Її автор, як ми бачили, був безпосереднім свідком і активним учасником подій, що описуються. Подібно до кропоткінської історії Французької революції, вона розповідає про те, що Волін називає «невідомою революцією», тобто про народну соціальну революцію, відмінну від захоплення політичної влади більшовиками. До появи книги Воліна ця тема майже не обговорювалася. Для Воліна Російська революція не зводилася до дій Керенського та Леніна, соціал-демократів, есерів чи навіть анархістів. Вона являла собою вибух масового невдоволення та масової творчості, стихійний, незапланований та неполітичний — справжню соціальну революцію, яку за півстоліття до того передбачав Бакунін. Будучи великим народним рухом, «повстанням мас», Російська революція потребувала Волині, щоб мати свою історію, розглянуту «знизу», як зробили Кропоткін і Жан Жорес щодо революції у Франції. «Все безліч людей вийшло нарешті на авансцену», — писав Жорес про 1789 рік. Те саме можна сказати про Росію періоду 1917-1921 років, коли в країні відбувалися глибокі зміни, які торкалися всіх сфер життя і в яких найважливішу роль грали прості люди. Аналогічні процеси відбувалися й у Іспанії 1936–1939 гг. Саме в Росії та Іспанії мали місце найбільші лібертарні революції двадцятого століття — децентралістські, спонтанні, егалітарні, які здійснювалися не якоюсь однією партією чи групою, а насамперед самим народом. Найбільш видатна риса цієї «невідомої революції» полягала, за Воліном, у децентралізації та розосередженні влади, спонтанному утворенні автономних комун і рад та у виникненні самоврядування трудящих міста та села. Дійсно, всі сучасні революції супроводжувалися створенням комітетів на місцях — фабричних та будинкових, освітніх та культурних, солдатських, матроських та селянських, які народжувалися з розквіту прямої дії низів. У Росії народними органами прямої демократії були Ради — поки більшовики не перетворили їх на інструменти централізованої влади, підсобні структури нової бюрократичної держави. Така основна теза Воліна. Він докладно описує зусилля робітників, селян, інтелігентів, які прагнули створити вільне суспільство, засноване на засадах місцевої ініціативи та автономії. Широке висвітлення отримує у його книзі лібертарна опозиція нової радянської диктатури, головним чином у Кронштадті та Україні. З глибокою симпатією розповідає автор про махновський рух, не замовчуючи, однак, і його негативні риси, такі, як пияцтво Махно чи освіта навколо нього свого роду військової камарильї. (Як уже зазначалося, Волін розходився з Махном з питання про «Організаційну платформу», і суперечності між ними так ніколи і не були повністю зжиті.) Проте книга Воліна не позбавлена і деяких недоліків. Говорячи про передісторію російського революційного руху, автор лише мимохідь згадує про великі селянсько-козацькі повстання XVII і XVIII століть, не беручи до уваги їх яскраво виражений антидержавний характер. Незважаючи на всі свої «примітивні» риси, повстання Разіна і Пугачова були все ж таки антиавторитарними виступами, боротьбою за децентралізоване та егалітарне суспільство. Далі, як це не дивно, Волін зовсім не пише про анархістів на чолі, присвяченій революції 1905 року, хоча саме тоді російські анархісти вперше виступили як серйозна сила, яка відігравала важливу роль у подіях, що відбувалися. (Варто згадати, що Волін був у той час соціалістом-революціонером і перейшов на позиції анархізму лише в 1911 р.). Опис Воліним соціальної революції 1917 року також вимагає доповнень. Дуже мало говориться в його книзі про робітничий та селянський рух за межами Кронштадту та України; ігноруються анархісти-індивідуалісти, цікава, хоч і відносно невелика група; не відбито і роль жінок на анархістському і революційному русі. А саме жінки — у чергах за хлібом і страйкових пікетах, на демонстраціях, на барикадах і в партизанських загонах, які переконували солдатів і своїх товаришів по роботі, створювали безкоштовні школи та дитячі садки, охоплені загальним прагненням до здобуття гідності і рівності — гра Необхідно також додати, що книга Воліна страждає від стилістичних похибок. За словами Джорджа Вудкока, Волін «не був чудовим письменником у літературному значенні». Він мав схильність до багатослівності, і його історія виграла б від більшої стислості. І тим не менш, незважаючи на всі свої недоліки, "Невідома революція" - вражаюча праця. Це новаторське дослідження маловідомого аспекту Російської революції. За частковим винятком історії махновського руху Аршинова та історії більшовицьких репресій Максимова, це єдина робота такого роду. (с) А. Дубовик