«Оперативники стояли мовчки, спостерігаючи за роботою Тутміна. Мітливий експерт капітан знав свою справу, виконуючи звичайну в таких випадках роботу, яку повинен виконувати. Єдине, що викликало у ньому трепетне хвилювання, це постраждалий. Його відрізняло від незнайомої людини, з якими експерт звик мати справу, те, що за довгу роботу в апараті розшуку між ними склалися якщо не приятельські, але цілком тісні стосунки. Вони разом виїжджали на дзвінки. Разом розплутували складні, з погляду криміналістики, справи. І ось тепер Голіков мертвий. Мабуть, Тутміну, як і Стасові Кручиніну, не хотілося в це вірити. Тому й дотик його до мертвого тіла оперативника здавалися всім обережними. Хоча в інших випадках Тутмін запросто міг допустити, хай і маленьку, але недбалість...»