Те, що блокадний щоденник школярки Олени Мухіної зберігся, — саме по собі вже диво. знаємо «дорослі» свідчення того жахливого, до кінця не вивченого явища, яке називається Ленінградською блокадою: «Спогади» Д. С. Лихачова, «Записки блокадної людини» Л. Я. Гінзбург, «Блокадний щоденник» Г. А. Князєва, « Спогади про блокаду» В. М. Глінки та багато інших. Але «дитячих» свідчень мало. За приголомшливістю на читача можна назвати одне: щоденник Юри Рябінкіна, наведений у ленінградському Євангелії — «Блокадній книзі» Д. Граніна та О. Адамовича. І ось тепер щоденник Олени Мухіної. Що можна протиставити болісному вмиранню від голоду в умовах, коли руйнуються загальноприйняті норми моралі? Що може врятувати від духовної деградації в умовах, коли боротьба за виживання позбавляє «людського обличчя», а голод і страх смерті перетворюють людину на тварину? Одним із засобів порятунку виявився алфавіт, порядок літер. Спроба через слово осмислити те, що відбувається, зрозуміти себе. І ще: інтуїтивне знання, що треба зберегти свою історію, свій досвід — для інших. Колись Лена мріяла написати разом із подругою книгу, «яку хотілося б прочитати, але якої, на жаль, не існує». Ця книга існує. І є свідченням того, що в найнелюдніший час люди намагалися зберегти свою людську сутність. Саме це сьогодні дарує нам надію. Щоденник підготовлений до видання співробітниками Санкт-Петербурзького Інституту історії РАН. Вступна стаття С. Ярова.