Смерті в сім'ї та невлаштованість дітей змушують героя заключної повісті Іллі Ілліча задуматися про неміцність земного благополуччя та шукати сенси життя. Звикнувши діяти рішуче, він багато встигає за відпустку. Бачить пропадаючі стежки, що вибираються на прямий шлях. Чує гомін лихоліття та відгуки живих, що стали мертвими. Доторкається до сили вихору, що несе волю. Життєві обставини починають складатися на його користь, і він сподівається, що якщо про все, що придумано на землі, думати своєю головою, і вірити в те, що є в душі з самого дитинства, то з Божою допомогою можна вибратися на прямий шлях.