- Перестань! - намагаюся вирватися з його чіпких обіймів. - Я не хочу! - Хочу я - цього достатньо, - карбує Кирило і пальцями впивається в мої плечі, впечатуючи в стіну. Бігти, подалі бігти! – імпульсом б'є у скронях, але руки судорожно зривають з нього піджак, потім, тремтячи від нетерпіння, виривають ґудзики на сорочці. Це наслання, одержимість, безумство, яке зжирає нас двох. Справжній гріх, який ми зробимо по відношенню до його кращого друга і мого майбутнього чоловіка, якщо зараз не зупинимося, але… як це зробити? Як угамувати божевільну хімію, яка вирує між нами? - Розслабся, - гортанно хрипить у мої ключиці, і земля йде з-під ніг.