- Мені потрібне розлучення, - повідомляю між справою чоловікові, - не бачу сенсу жити разом далі. Двадцять років я присвятила себе шлюбу, який запам'ятаю лише низкою нескінченних зрад і станом непотрібності. Час знущань з себе закінчено. Я вже подала документи, отримаєш сповіщення з суду - не дивуйся. – Я не дам тобі розлучення. Я люблю тебе, Лізо. Одумайся! - Не даси розлучення? - регочу в голос. - Ти не мужик, щоб вирішувати такі питання, - на розмах б'ю словами. – Я люблю іншого, – фінальний удар. - Розмова завершена. Як і наш з тобою дефектний союз, - дзвінко цокаючи шпильками, покидаю вітальню. Усередині вирує ураган.