Шістнадцятий рік життя Джо Аткінс був катастрофічним: вона втратила батька, на неї напав незнайомець, а потім їй розбили серце. Протягом останніх двадцяти п’яти років вона вважала, що ніколи більше не буде такого поганого.

Вона помилялася.

Тепер, все ще страждаючи від нещодавнього розлучення, гарненька, само- Джо нарешті набирається сміливості вийти на сцену побачень. Вона зустрічає Клаудіо, якого смутно пам’ятає з юності, але після кількох побачень вирішує, що він моторошний, і ввічливо каже йому «дякую, але ні, дякую».

Але Клаудіо не має наміру відпускати її.

Замість того, щоб ніколи більше його бачити, Джо прокидається хворою та наляканою, прикутою наручниками до власного ліжка. Їй дається тиждень, щоб довести свою любов до Клаудіо — інакше він її вб’є.

Клаудіо, як виявилося, — людина, якій більше нічого втрачати.

Венера Trap долає емоційний вплив розлучення, небезпеки сучасних побачень і вікову силу хтивості й одержимості.