Він знову один. Один перед небом... віч-на-віч із самим собою... з яким стільки років бився... і немає сил відірватися від землі... Але чиїсь сильні руки підхопили його, і він знепритомнів. А коли прийшов до тями, то побачив, що над ним склепіння грота, а поруч - чужий казанок... гул водоспаду... і чиєсь відображення, що тремтить на дні казанка. Та ще – дим від багаття та відчуття тяжкості. Безкровним обличчям пробігла сльоза. Хтось підсипав у багаття хмиз і повідомив: - З'явилися ознаки занурення землі у воду. А він відчував, як тяжкість розмазала тіло і штовхала кудись назад, ніби видавлювала з життя, вивертаючи його навиворіт... І ось уже зустрічною електричкою життя проносилося крізь нього. Життя, яке більше не належало йому…