Перша зима блокади Ленінграда була найстрашнішою. Кільце замкнулося вже 8 вересня, і місто виявилося до цього не готовим. Опалення в квартирах не було, дрова взяти ніде, а стовпчик термометра вже з листопада почав опускатися нижче за мінус двадцять градусів. Ні електрики, ні води, ні транспорту, лише постійні бомбардування та артобстріли. І, звичайно, ті самі «сто двадцять п'ять блокадних грамів з вогнем і кров'ю навпіл», які дуже умовно називалися хлібом. У грудні були два тижні, коли картки взагалі не відварювали. Ленінградці робили бойові та трудові подвиги, підлітки вставали до верстатів замість старших, які пішли на фронт. Для дітей, як Женя Титова та Юрка Єгоров, справжнім подвигом було просто дожити до весни, залишившись без дорослих серед найбільшої гуманітарної катастрофи XX століття – Блокади Ленінграда.