«Русі веселощі пити. Не можемо без того бути!» – якщо вірити легендам, саме цей аргумент визначив вибір князя Володимира на користь християнства, яке на відміну від ісламу не забороняло вживання хмільних напоїв. Однак, чи варто зводити поворотний момент російської долі до історичного анекдоту? Адже в слов'янській традиції священне сп'яніння не мало нічого спільного з побутовим пияцтвом – це був сакральний ритуал, священнодійство, допустиме лише у свята та на поминках, але жорстко обмежене у повсякденному житті. Будучи даром богів – схожий на небесний вогонь, живу і мертву воду російських казок, – «цар яр-буен Хмель» піднімав людину нарівні з Безсмертними, прилучав до вищих істин, відкривав ворота в інший світ, щоб побачити потаємне і заборонене. Невипадково Церква засуджувала «бражництво» («П'яниці нехай не успадковують Царства Небесного»), підозрюючи у ньому непросто спосіб «напитися і забутися», а жертвопринесення споконвічним богам…Простежуючи коріння цього обряду від стародавніх ар'їв, еллінів і скіфів до герман , нова книга провідних істориків Поганської Русі не лише реконструює один із ключових російських міфів, а й відновлює ритуали священного сп'яніння та справжні рецепти хмільних напоїв наших предків.