Цей роман породжує надію, що людина може втекти навіть від абсолютного зла. Сховатися від нього, виявитися сильнішим за будь-які обставини. Альберту Вайсу вдається вижити під час Голокосту, проте спогади переслідують його все життя, як і звук поїзда, який відносить батьків до Аушвіца і перетворив молодшого брата на птицю. Через багато років, гуляючи Нью-Йорком, Альберт натикається на Будинок пам'яті і забуття – зайшовши всередину, можна назавжди забути все, що так довго його мучить. Але хіба не пам'ять дає нам справжнє знання про себе? І що, якщо окрім світу фізичного, просоченого злом, є й інший – тонкий, потойбічний? Чи не зникнуть з нього дорогі йому люди, якщо Альберт зітре болючі образи з пам'яті? спростовує її.