«Був осінній вечір. Неподалік села Лебідкіна, на узліссі, сидів гарний хлопець, років двадцяти двох, у худому старенькому вірмені, у низенькому капелюсі, прикрашеному стрічками. Він вив батіг, співаючи пісню і поглядаючи на табун панських коней, що паслися в глибині лісу; біля нього лежав мішечок з хлібом, жменя пеньки з пасмами кінського волосся і новий, недокінчений лапоть. Сонце вже закотилося. Зрідка мрячив дощ…»