Її звуть Лана Косьмач та їй тридцять років. Вона живе у великому місті, працює в рекламній агенції (дуже багато працює) і… ненавидить свою роботу. Ненавидить розписувати і перекладати папірці з ранку до ночі, ненавидить народжувати відірвані від життя ідеї, іменовані «креативом», втомлюється від нервових клієнтів, котрі безсоромно гойдають свої права. Але вона любить Антона, мандрувати і мріяти. Мріяти, наприклад, про те, як виснажлива остогидла робота колись закінчиться, як вони з Антоном куплять будиночок на березі моря, як відвідають цікаві куточки та країни. І як вона писатиме книжки. Взагалі писатиме книжки і житиме так, як самій хочеться, а не диктують обставини, – це мрія Лани. Боязка, несмілива, неправильна мрія. Мрія, що суперечить уявленням про успіх – крісло директора агентства, модному авто, триповерховому котеджі за містом. Лана довгий час думала, що саме це – крісло, машина, особняк, повага серед рекламної тусовки – завжди було її бажанням та життєвим прагненням. Але що далі, то більше думки сплутані, а Мрія міцно засіла в голові і не відпускає. У розгубленості, нерішучості та зі сльозами на очах Лана ступає на таку хибну територію – в Невідомість, на шлях до Мрії. більше своє життя та бажання у довгий ящик.