Цю книгу спогадів написав мій батько Заботін Анатолій Федорович. Народився він 1916 року і помер 2008-го, на дев'яносто третьому році життя. Навіть послабшавши фізично в останні дні життя, батько зберігав ясний розум та тверду пам'ять. А пам'ять у нього була незвичайною. Він не записував номери телефонів, адреси і дуже дивувався, як це можна не знати дати якихось знаменних подій (він працював вчителем історії) чи біографічні подробиці, імена та по батькові, дати життя безлічі письменників та художників. Пам'ятаю лист подяки від редактора однієї з книг серії «ЖЗЛ», де батько знайшов помилки. Її якраз готували до перевидання. Особливо чітко надрукувалися в його пам'яті роки війни. «Я можу точно сказати, де був і що робив у кожен із проведених на фронті днів», — казав він. Ми намагалися перевіряти, задавали питання і переконувалися, що так воно і є. Готуючи до публікації цю книгу, я знаходив на карті згадані батьком населені пункти, і вже не просто географія, а сама невблаганна, жорстока логіка війни вставала перед очима. Подивіться і ви, як близько до залізниці Мурманськ йшли бої в Карелії. А це та артерія, якою проходили поставки по ленд-лізу. Ні, недаремно назавжди лягали в проморожений сніг друзі мого батька!.. Події, описані в книзі, давно стали історією. А історія за себе постояти не може, ось її й повертають, як дишло, то в один, то в інший бік. Живе свідчення пересічного учасника цих подій може допомогти краще зрозуміти той час. А хтось, можливо, знайде у цій книзі прізвища своїх рідних, дізнається, як вони загинули. Недарма кажуть, що люди живі, поки жива пам'ять про них... Олександр Заботін, 2011