Роман «Свіжа переказ» — із розряду тих книг, яким пророкували публікацію лише «через двісті-триста років». На цьому паралелі з «Життям і долею» Василя Гроссмана не закінчуються: з різницею на рік — той самий «Новий світ», той самий Твардовський, той самий сейф… Епопея Гроссмана була надрукована за кордоном через 19 років, у Росії — через 27 років. Роман І. Грековий побачив світ через 33 роки (на батьківщині – через 35 років), на щастя, за життя автора. У ньому Олена Вентцель, російська жінка з німецьким прізвищем, торкнулася неможливого, свого часу невимовного: сталінського антисемітизму. Але річ у неї не в ідейності і не в політиці. Письменниця забила на сполох, як усяка порядна людина, коли на очах у нього нізащо гинуть гідні люди. Це біда і біль не лише їх, а й того народу, що таке припустився. І саме російська людина в романі перераховує основні риси єврейського народу: «Вікові переслідування даремно не пройшли, викували і характер, і волю, і згуртованість. Любов до дітей. Любов до родичів… І мудрість… Гірка така, спокійна… з гумором». Проза І. Грекової не просто жіноча — материнська, від посвячення пам'яті сина до всієї манери письма, м'якої, ліричної. Материнська любов і вміння поставити все на свої місця стає єдиною рятівною силою, тендітним укриттям від будь-яких бід та епохальних вихорів. Найбільш проникливі і переконливі сторінки роману — про дітей, «немовлят», як каже одна з героїнь. Дитина тут – «міра всіх речей», головний індикатор людяності. А вічна материнська невисловленість виплескується явно вставним епізодом про пологи. Багато авторів симпатизують та співчувають своїм героям. І. Грекова їх любить – відкрито, ненав'язливо, гірко. За підручником Олени Вентцель з теорії ймовірностей студенти займаються досі. А ось проза І. Грекової відома, на жаль, далеко не всім. Шкода: в ній є те, чого часом так не вистачає сучасної, постякоїсь, пластмасової літератури — проста, тепла, позаісторична людяність.