«– Звали ми його Лариком, – продовжив сержант. - Стрибків на рахунку Ларика було, як би не збрехати, тисячі три точно. Любив він перед нами, салагами, повипендрюватися. Під час стрибків демонстрував таку штуку. Відкривав парашут і обрізав стропи, потім відкривав «запаску» та благополучно приземлявся перед нами у всій красі. Я як зараз той день пам'ятаю, та й решта теж, хто тоді служив. Та й Сомік не дасть збрехати. День видався на славу. Літо у розпалі. Тепло. Ромашки цвітуть. Стрибнули. Летимо. Під куполами мотаємось. По сторонах дивимося, щоб, не дай боже, сходжень не було. Ларик за нами перекид. Ножем чирк по стропах. Нас обігнав у затяжному. Потім почав відкривати запасний, та невдало. Часу не вистачило…»