У пам'ять людства надовго запали грандіозні та стрімкі монгольські завоювання, які так чи інакше торкнулися чи не більшості країн Азії, а також Європи і навіть півночі Африки. Монголо-татарське панування різко змінило хід історії Російської держави та її сусідів, багато в чому вплинув розвиток всіх сторін їх життя. Не дивно, що інтерес до «монгольського феномену», так само як і суперечки з його приводу, анітрохи не вщухають з ходом часу. Чингізидів було згорнуто, саму цю культуру було наказано вважати нікчемною, еклектичною і паразитарною, тому значення не має. Тільки воістину героїчні зусилля видатного дослідника історії і культури Золотої Орди Г.А.Федорова-Давидова утримували планку студій у цій галузі на високому, традиційному для вітчизняної науки рівні. Загальне несхвалення монголо-татарської тематики поєднувалося тут із встановленням «боротьби за мир». Ідеологи країни, перенасиченої найсучаснішими видами зброї, косо дивилися вивчення середньовічних мечів, луків і шоломів, якщо ці мечі і шоломи не належали воїнству домонгольської Русі чи Московії. Тому автор досі чує здивовані запитання: «Невже ви один займаєтесь монгольською зброєю? Не може бути!". Може. Бо ці заняття довгий час не обіцяли нічого, крім перешкод та неприйняття колег, які займалися «правильною» тематикою. Те саме стосується і одиничних фахівців з інших галузей культури та мистецтва монгольських держав. Але зрештою, успіхи археологів і орієнталістів, зброявелів і мистецтвознавців, насамперед у СРСР і КНР, змогли всебічно прояснити «монгольський феномен», який довго здавався чимось містичним. Було розкрито вражаючі досягнення імперії Чингізидів у прикладному мистецтві та архітектурі, а мистецтві управління та дипломатії, а головне — глибока і потужна традиція військової справи Центральної Азії, розвиток якої з давніх-давен дав такі несподівані та приголомшливі результати. За останні роки у нас і за кордоном пройшли воістину епохальні виставки та випущені розкішні каталоги-дослідження результатів сенсаційних археологічних знахідок та не менш сенсаційних нових осмислень старих музейних колекцій. Тепер ясно, що монгольські хани, підкорюючи народи силою зброї, потім і приваблювали підкорених, у тому числі разючою красою, розкішшю і чарівністю свого парадного побуту. Зрозуміло і те, що військова слава монгольських середньовічних народів почалася зовсім не з Чингіз-хана, а майже трьома століттями раніше — з киданів і татар. рівня, значно полегшити матеріал та скоротити обсяг спеціальних відомостей. Ті, хто цікавиться, можуть познайомитися з ними в спеціальних наукових публікаціях автора — вітчизняних та зарубіжних; там же вони знайдуть і полеміку з колегами, і авторську аргументацію. Отже — у військові табори степових лицарів...