— Ти мені зраджуєш! — відчайдушно кричу, забувши, що в сусідній кімнаті спить наш п'ятирічний син. А чоловік, чорт забирай, мовчить! Підтискає губи, і мовчить! — Що ти несеш, Леро? — каже після тривалої паузи.— Ти мені зраджуєш, Раміле! Викинув з компанії! Вдома цілодобово не з'являєшся! Забув про свого ж сина! Може, ще й скажеш, що він не твій, як зробив це п'ять років тому? — шепочу крізь сльози, мимоволі гладячи живіт.— Так, зраджую! Чи стало легше від мого визнання?!