«Навіть крізь сон Йосип розпізнав голос свого півня. Хриплий, з надривом, його не сплутаєш з жодним півнячим криком в окрузі. Йосип розплющив очі і деякий час лежав нерухомо, спрямувавши погляд угору, спостерігаючи, як поступово меркне світло зірок на ранковому небосхилі. Останніми днями в Назареті стояла виснажлива спека і старий тесляр (Йосиф уже сьомий десяток років тупцював грішну Землю) перебрався спати на плоский дах свого будинку. Разом із ним на даху влаштувалися двоє його молодших синів від першого шлюбу. У будинку залишилися дві дочки, теж від першого шлюбу, і молода (сімнадцяти років від народження) дружина, з якою Йосип жив ось уже майже рік. Були в Йосипа ще два старші сини, але вони давно обзавелися власними сім'ями і відокремилися від батька. Хлопчик щось бурмотів уві сні. Йосип повернувся до сина та прислухався. Хлопчик, ніби відчувши увагу батька, відразу заспокоївся».