«…якщо ґрунтуватися на характеристиці, яку дав собі Євген Соловйов, можна було б лише вітати його, дивуватися непробачною зловмисності його опонентів і радіти з того, що в його обличчі російська літературна критика зробила такі блискучі успіхи… Але, на жаль, справа далеко не так, як намагається його уявити Соловйов: при найближчому розгляді його критичних досліджень виявляється, що нових шляхів у науці він не відкриває, що нічого цінного до робіт своїх попередників він не додає, що новатором його можна назвати тільки в одному сенсі : він обрав такий спрощений спосіб аналізувати літературні явища, який досі не практикувався жодним з російських критиків, які дорожили своїм ім'ям і своєю діяльністю…»