В основі цієї розповіді історія з бульварної газети. У Чикаго в кінці позаминулого століття емігрантка з Норвегії Белла Паульсон вбивала своїх родичів, попередньо придбавши страховку на їхнє життя. Потім, вирішивши розширити рамки своєї діяльності, вона вирушила до Ла-Порту, штат Індіана. І до цього дня жителі Ла-Порта згадують про тамтешню "ферму смерті". Мені здавалося, навряд чи хтось здатний настільки тривалий час чинити такі жорстокі злочини — хіба що якийсь підсвідомий механізм дозволяв Беллі Паульсон розцінювати свої вчинки як необхідні та нормальні. Подібне кримінальне божевілля, що стає прямо-таки світоглядом, безсумнівно, повинно мати колосальну привабливу силу. Моя розповідь написана від імені вісімнадцятирічного Ерлі. Звичайно, його мати, Дора, не емігрантка Белла Паульсон (у якої були дочки і не було сина), і події в оповіданні не збігаються з справжніми. На мій погляд, головне у розповіді — стосунки матері та сина, хоча я не впевнений, що, задумуючи Ерлі, хотів розповісти лише про існування у недавньому минулому реальної сімейної зграї. Назва розповіді несе в собі щось більше, ніж може здатися на перший погляд,— не в кожному з наших будинків все гаразд. І будь цей будинок на рівнині або в передмісті, він неминуче бачиться невід'ємною частиною американського пейзажу. Л. Доктороу